Процедури примирення в цивільному судочинстві
Монографія

Процедури примирення в цивільному судочинстві

Видавництво
Veritas Publishing
Рік
2019
ISBN
978-617-7631-08-7
Сторінок
204

Чому в Україні досі не вкорінилась культура мирного врегулювання спорів? Чому суддя, який зобов’язаний схиляти сторони до миру, робить це формально – і чому це закономірно? Чому медіація роками залишалась поза законодавчим полем, тоді як у Франції, Німеччині та США вона давно стала елементом самої судової системи?

Ця монографія – перше в Україні комплексне дослідження примирних процедур у цивільному судочинстві. Олег Горецький, кандидат юридичних наук і практикуючий медіатор, простежує еволюцію ідеї примирення від копних судів Малоросії та совісних судів Катерини Великої до реформи ЦПК 2017 року – і показує, де вітчизняне законодавство досі не використало свій потенціал.

Що всередині:

Детальний порівняльно-правовий аналіз досвіду США, Великобританії, Франції, Німеччини, Австрії, Польщі та Словенії – від обов’язкової медіації до судових програм добровільного примирення. Концептуальний розбір Цивільного процесуального кодексу України 2017 року: що змінила нова глава про врегулювання спору за участю судді, де вона є кроком уперед і де залишає законодавчі прогалини. Аналіз принципів примирних процедур – добровільності, конфіденційності, процесуального рівноправ’я – і того, як вони реалізуються в рамках цивільної процесуальної форми. Авторська концепція місця примирних процедур у структурі цивільного процесу: чому вони не мають бути прив’язані лише до позовного провадження і чому інститут врегулювання спору ближчий до загальних положень кодексу. Конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства – від доповнення ст. 2 ЦПК до розширення кола визнаних процедур і закріплення права сторін на примирення на будь-якій стадії процесу.

Для кого ця книга:

Для суддів, адвокатів і медіаторів – як аналітична база і джерело аргументів. Для науковців і студентів юридичних факультетів – як перше систематизоване дослідження теми в українській правовій науці. Для законодавців і реформаторів – як готова концептуальна основа для подальшої роботи.

Наукова праця спирається на широку джерельну базу: міжнародно-правові акти, законодавство десяти країн, матеріали дисертаційних досліджень, судову практику та правову доктрину від пореформеного XIX століття до сьогодні.